моє життя. як воно є

Аеее))) знову з ним))) і цим все сказано…) ЛЮБЛЮ)

Ну це точно на мене впливає весна)))

Моя однокласниця познайомила мене з другом свого хлопця ще зимою… в нього була дівчина… А коли ось вже весною дізналася що вони розійшлись в мене наче дах знесло)) давно я так не раділа просто теплому погляду чи тому, що мене взяли за руку..) шось неймовірне) мене мої подружки не впізнають) але ж просікли все ж таки що мені він подобається))

почали ходити з цими хлопцями в спортзал – чого не зробиш заради такого…?

…а він милий)) завжди з ним цікаво і затишно))

одного разу пісня клубу він мене проводив додому… вийшли звідти в 3 і до 4.30 гуляли по містечку…)) ох тоді я прийшла довольна)))

короче замолажуєм дальше))))

Ну от… Захворіла… Сижу дома. Тут супер вихідні в самому розпалі, а сижу… хоча  могла б піти понуляти. Виявляється розум є. (а мама каже шо нема=) ахахах ).

Ну зате п’ятниця і субота на ура пройшла))) відтанцювала не місяць вперед))) Да… І новини просто вбивали мене морально… Об’являлись давнішні залицяльники, просили пробачити))) ахахах))) так смішно було слухати)))) З п’яні сама дзвонила колу не треба… ох капєц..)))ну нічо))) живем один раз. правда ж…?))

Я ж обіцяла, правильно?)) так от дивимося і коментуємо:

це офіційна частина і поки що тут все культурно..)

грає гімн

три звЄзди співають..)))

Наш класний керівник. Класна баба))))

Святкуємо. П'ємо. Що тут ще скажеш?)))

Тут нічого особливого не було, тож зразу “Атмосфера”

танцен)))

ну я)))

Це вже традиція фотографуватися біля цього надпису)

Андрій... про нього можна прочитати в попередніх записах і ким він мені приходиться

Саня. кращий друг Андрія. про нього теж написано в моїх попередніх записах

 

Сьогодні вже 2 березня. Як ви розумієте прийшла весна))) Вітаю вас, мої любі))) Для кожного це щось означає. Особливо для мене це пора кохання, щастя і щирості)))

Доречі, ви помітили її прихід? Я неочікувано навіть для себе це відчула…) Вчора ввечері. Це сталося після того, як я після школи сходила до магазину, приготувала вечерю (я це роблю рідко, бо час не завжди є), нагодувала дідуся і бабусю, які прийшли як раз коли все було готово, сама наїлася, подивилася чудовий фільм і…. відчула щось… якесь таке приємне відчуття… щось схоже на щастя чі шо?)) класно стало)))

Разом з позитивом з’явилася купа планів. Домовилися як і де будемо святкувати 8 березня і дні народження друзів) Ще поступила пропозиія від класного керівника поїхати на відпочинок усім класом))) серед квітня! на 3 тижні!!))) ааа)) хіба ж це не чудово?))))

А яка вона, ваша весна…?))

Це звичайно не дуже нове та вдале фото, але як на мене дуже весняне)))

І сьогодні посмішка не зходить з мого лиця)))

Дуже, дуже зачепило… Я це слухала одного разу, але якось забулося…. Коли випадково знайшла це аудіо ледь не плакала – така вже правда… Тим більше спогади такі що… Бррр.. короче. Читаємо:

Вчора в моєму житті був надзвичайний день. Він вдало почався і вдало закінчився, що є досить рідкісним явищем))) Вчора наш класнючий та непосидючий 10-А отримував паспорти!

До офіційної частини готувались почали з понеділка. В нас все як завжди не як у людей, через одне місце…) і хоч позабували слова, тупили конкретно і вмикали трохи не ту що потрібно музику, але ми молодці. Ми усі дуже прості по своїй натурі – ведемо себе дуже природно. За версією директорки школи ми найгірший клас школи, але ніхто, НІХТО!,ніякий клас  не показав би все так щиро. Коли Наташа співала пісню про маму плакали майже всі: і директорка, і ми, і батьки… Мами то таке діло.. а щоб тата сльозу пускали це вже шось…))) Всі пішли додому в чудовому настрої.

Неофіційна, друга частина “марлезонського балету” почалася дуже вдало в затишній кафешці, де ми пили далеко не каву)))) короче коли рідини в наших ємностях не залишилося відправилися ми до клубу)))) ох і відірвалися ми там)))) ніхто не сидів – всі танцювали, бісилися і т.д. (фотозвіт буде пізніше).

Все було дуже чудово, та в один прекрасний момент з*явився знаєте хто? Андрій…. з Саньою прийшов… В мене наче дах зірвало…) Почався п*яний випєндрьож. Дуже хотілося щоб він мене  почав ревнувати.))) так, я підла)) хехе) та в мене ж це вийшло) і сильно напрягатися не довелося)… але мене просто убило що він повів мене на вулицю, щоб поговорити… і знову він казав що скучив, і тулився…. і знову ці мурашки по шкірі… бррр… Короче. Після цього він поїхав додому на таксі.а  я ще повернулася в Атмосферу потанцювати. А Саня тут як тут… Я взагалі в шоці… Оце друг називається… Мало того, у нього теж є дівчина…

Погуляли класно). А головне що коли я прийшла додому, то виявилося що мою маму сушить так само як і мене)))) ахаха))) люблю її))*** вона в мене така розуміюча)))

Спогади… вони є у кожного. І у кожної людини в житті виникає такий момент, коли вона не знає чи це дарунок долі чи кара Божа… Згадуючи, ти можеш сміятися, мовчати, дивитися в нікуди і поміхатися сам до себе. Навіть плакати. Тільки от сльози бувають різні – де вони від щастя, а де і від горя…

Особисто у моєму житті це щось неймовірне… По своїй натурі я людина, яка все дуже близько приймає до серця, тож спогади мене штурмують частенько… Що ще гірше ці спогади про кохання.

Зустрічалися  ми довго, майже рік. Ми кохали один-одного, все було добре не дивлячись на те, що йому 23, а мені 16… та було одне “але”  – мої батьки. Вони були категорично проти наших стосунків. Ми попри все продовжували наші відносини… Та настав отей “прекрасний момент” – він опустив руки, припинив боротьбу з моїми батьками за своє щастя. Ми розійшлися, але так як це було як би не по нашій волі ми продовжуємо спілкуватись. Коли я заходжу на його сторінку в контакті, читаю нотатки які присвячувалися мені, дивлюся фото… дуже боляче… останнім часом усі мої спогади спямовані на тей проміжок часу, коли очі сяяли щастям, серце вистрибувало з грудей, а ноги підкошувались коли він цілував мою шию…

Так, я знаю… Треба вміти прощати, відпускати… Треба жити сьогоднішнім днем… я все це знаю… але як це зробити? Після Андрія я не зустрічала таку людину, при вигляді, дотику якої в мене б бігли мурашки по шкірі… То ж в мене поки що є лише спогади…

Ну от… я тут, з вами=) тепер в мене є свій блог. Я вирішила шо перший запис на моєму блозі не повинен бути дуже великим…, тому я краще привітаюся з усіма і піду спати. Не можу сказати що завтра тяжкий день, але все ж…

…повернуся сюди вже завтра ввечері…  до зстрічі..)*